Как готовилось “мясо” для Правого Сектора

Размышления русскоязычного львовянина

Прожил во Львове почти полстолетия. Живешь себе и живешь, не обращая внимания на то, что считаешь мелочами. Как вдруг, как при свете молнии, все мгновенно освещается новым светом...

В советские времена во время работы в проектной организации был у меня коллега — инженер-проектировщик, которому образование дала власть Советов. Сидел Василий за кульманом и почитывал отпечатанные на машинке тексты националистического самиздата. В том числе и о том, как КГБ довел до самоубийства блестящего композитора, который писал песни для Софии Ротару - Ивасюка, если память меня не подводит... хотя был ли КГБ причиной, и было ли это самоубийство из-за «патриотизма»... одному богу известно. Вот тогда и было начало нынешнего майдана без конца. Это был, как бы сказать, маринадик, в котором «мяско» вылеживалось, чтоб подготовиться к тушению, помягчеть, если продолжить метафору. А потом была бесконечная «женячка» с украинским языком с целью строительства как можно более глубокой пропасти между русским языком и украинским языком. Именно с этой целью лежали бесплатные методические материалы в кредитном товариществе «Крэдытна спилка «Львивська», которое в было на площади Рынок во Львове. Помнится, взял в руки, чтобы посмотреть, что же это такое, так омерзение охватило — как будто жабу подержал. Это было начало 90-х, маринад покрепчал. А кредитное товарищество — еврейский проект, как водится. То есть уже тогда в подготовке «мяса» принимал участи капитал «процентщиков». Если сравнить с сегодняшней ситуацией — банкирские финансы приняли активное участие в обеспечении майдана всем необходимым. Навевает ассоциации... но это позже. Пока что — еще один камешек в мозаику. Общая картина-мозаика — тоже чуть позже. Немножко терпения.

Позднее была атака на школу и библиотеку. Сначала - денежная атака, затем — атака на содержание гуманитарных предметов и список доступных населению книг. Годами не выплачивалась заработная плата работникам школы и библиотеки. Учителей готовили к соглашательству, и они действительно согласились потом преподавать всякую чушь — лишь бы платили зарплату. Тогда я думал, что зарплату не платили, чтобы иметь возможность прокрутить деньги, предназначенные на зарплату, в бизнесе. Теперь думаю — еще и для того, чтобы выдавить просоветские и пророссийские кадры за пределы влияния на молодежь.

Принес как-то мой младший целую авоську книжек из детской библиотеки, сказал – подарили, а не дали в абонементе. Сказал, около библиотеки стоял целый грузовик – вывозили книжки на макулатуру. Не сжигали публично, как в Германии 30-х годов, а тихонько вывозили на макулатуру. Новюсенькие книжки, которые можно было б читать детишкам еще много-много лет… А что же именно отправляли «на макулатуру»? Наверное, что-то такое, аналогичное тому, что принес мой младший… Ну и ну! Это ж о героях Великой Отечественной! О Володе Дубинине – «Улица младшего сына» – и тому подобное, уже и не припомню… Другие времена – другие песни… Это - уже не герои, зачем людям о них знать, пусть знают о «хероях»-бандеровцах… вот так вот… Это уже был конец девяностых годов – бульончик начинают понемножку подогревать? А чего стоит тот факт, что экзамен по своему любимому школьному предмету – истории – мой младший сдавал четыре (!) раза? Никак не мог сдать… не те книжки читал? Зато «мясом» для ПСов не стал!!! Это – тоже конец девяностых. Проклятье! Проклятые годы.

Дальше – хуже. Нулевые. Появились так называемые «пластуны». Молодежная организация «Пласт» - встречал на улицах города Льва. Шли после туристического похода с молодым инструктором, щебетали, заинтересованные. О чем, не расслышал, но знаю, что воспитание там – в националистическом духе. Тоже отдельная тема.

В те же нулевые появились во Львове, как грибы после дождя, так называемые «неформальные» молодежные движения. Скинхеды, панки, футбольные фанаты… «фашисты» дрались после рок-концертов с «антифашистами» стенка на стенку – получали бойцовский опыт. А сейчас, по информации от некоторых знакомых (фамилии называть нецелесообразно в связи с ситуацией), некоторые из «антифашистов» воюют в составе тербата в зоне АТО… главное – опыт кровавый приобрести… И не только в зоне АТО. Теперь что скинов, что фанов, экспортируют в Харьков, Мариуполь, Одессу. А начиналось, вернее, продолжалось все там, где было «стенка на стенку». Сначала кровь из носа после удара, потом коктейль Молотова в живого человека, а потом и стрельба в гражданских — уже пофигу. Воспитание, так сказать, в строго определенном направлении. В направлении деградации человечности, в направлении фашизации. «Мясо» - готово. Дотушилось, стало мягеньким и вкусненьким. И, мало того, употребляется, аж гай шумит. Картина вырисовалась.

Як готувалося «м’ясо» для Правого Сектору

Прожила у Львові майже півсторіччя. Живеш собі й живеш, не звертаючи уваги на те, що вважаєш дрібницями. Аж потім, ніби під світлом блискавки, все миттєво висвітлюється новим світлом…

У радянські часи під час роботи у проектній організації був у мене колега-інженер-проектант, що йому дала освіту влада рад. Сидів Василь за кульманом й підчитував ксерокопії націоналістичного самвидаву. В тому числі й про те, як КДБ довело до самогубства блискучого композитора, що писав пісні для Софії Ротару, - Івасюка, якщо пам'ять мене не підводить… хоча, чи було це КДБ причиною, й чи було це самогубство через «патріотизм»… бог відає. От тоді й був початок теперішнього майдану без кінця. Це був тільки, так би мовити, маринадик, у якому м’ясце вилежувалося, щоб підготуватись до тушкування, пом’якшитись, якщо продовжувати метафору. А потім була безкінечна «женячка» з українською мовою з метою вибудовування якнайглибшої прірви між мовою українською і мовою російською. З цією метою лежали безкоштовні методичні матеріали у «Кредитній спілці «Львівська», що на площі Ринок у Львові. Пам’ятаю, взяла у руки, щоб подивитись, що ж це таке, так відчула відразу – ніби жабеня потримала. Це був початок дев’яностих, маринад поміцнішав. А кредитна спілка – єврейський проект, як водиться. Тобто вже тоді у підготовці «м’яса» приймав участь капітал «процентщиків». Якщо порівняти з теперішнім – банкірські фінанси прийняли активну участь у забезпеченні майдану всім необхідним. Навіває асоціації. Провести б повноцінне журналістське розслідування… але це пізніше. Поки що – ще один камінчик у мозаїку. Загальна картина-мозаїка – теж трохи пізніше. Трошки терпіння.

Ще пізніше була атака на школу й бібліотеку. Спочатку грошова атака, потім атака на зміст гуманітарних предметів й на перелік доступних населенню книжок. Роками не сплачувалась заробітна платня працівникам школи й бібліотеки. Тоді думала – щоб мати можливість прокрутити гроші, призначені для зарплатні, у бізнесі. Зараз думаю – щоб вичавити прорадянські й проросійські кадри за межі можливості впливу на молодь. Наведу приклад . Приніс якось мій молодший цілу авоську книжок з дитячої бібліотеки, сказав – подарували, а не дали в абонементі. Сказав, біля бібліотеки стояла ціла вантажівка – вивозили книжки на макулатуру. Не спалювали прилюдно, як у Німеччині 30-х років, а тихенько вивозили на макулатуру. Новісіньки книжки, що можна було б читати дітлахам ще багато-багато років… А що ж саме відправляли «на макулатуру»? Напевно, щось таке аналогічне тому, що приніс мій молодший… Отакої! Це ж про героїв Великої Вітчизняної! Про Володю Дубініна – «Вулиця молодшого сина» й таке інше, вже не пригадаю… Інші часи – інші пісні… Це вже не герої, навіщо людям про них знати, хай знають про «хероїв»-бандерівців… отакої… Це вже був кінець дев’яностих років – юшку починають потрошку підігрівати? А чого вартий той факт, що іспит з свого улюбленого шкільного предмету – історії – мій молодший складав чотири (!) рази? Ніяк не міг скласти… не ті книжки читав? Зате «м’ясом» для ПСів не став!!! Це – теж кінець дев’яностих. Хай їм грець! Прокляті роки.

Далі – гірше. Нульові. З’явилися так звані «пластуни». Молодіжна організація «Пласт» - зустрічала на вулицях міста Лева. Йшли після туристичного походу з молодим інструктором, щебетали, зацікавлені. Про що, не розчула, але знаю, що виховання там – у націоналістичному дусі. Теж окрема тема.

У ті ж нульові з’явилися у Львові, як гриби після дощу, так звані «неформальні» молодіжні рухи. Скінхеди, панки, футбольні фанати… «фашисти» билися після рок-концертів з «антифашистами» стінка на стінку – отримували бійцівський досвід. А зараз, за інформацією від деяких знайомих (прізвища називати недоцільно з огляду на ситуацію), дехто з «антифашистів» воює у складі тербату в зоні АТО… головне – досвід кривавий придбати… Й не тільки в зоні АТО. Тепер, що скінів, що фанів, експортують у Харків, Маріуполь, Одесу. А починалося, вірніше, продовжувалося, все там, де було «стінка на стінку». Спочатку юшка з носу після удару, потім коктейль Молотова в живу людину, а потім і стрялянина в цивільних – вже пофігу. Виховання, так би мовити, у строго визначеному напрямку. У напрямку деградації людяності, у напрямку фашизації. «М'ясо» готове. Дотушкувалося, стало м’якеньким й смачненьким. Й мало того, вживається, аж гай шумить. Картина вималювалась.